Батькам

       

     

Висока самооцінка: чи погано це для дитини?

Такі фрази, як «молодець, що поділився» або «відмінно проїхався», розкотистою луною звучать на дитячих майданчиках. Тренери видають стрічку кожній дитині. Під рубрикою «Я особливий!» публікуються серії книг, запевняючи читачів, що здатність грати із друзями та співати пісні робить їх по-справжньому неповторними. Нам сказали, що ключ до щастя й успіху дитини – це висока самооцінка, і ми хвалили й захищали своїх дітей весь цей час. Але чи не здається вам, що підвищення самооцінки зайшло занадто далеко?

Багато експертів стверджують, що, замість того щоб виховувати здорових відмінників, ми ростимо покоління самозакоханих нарцисів. «Наше старе розуміння самооцінки, близьке до історичного періоду кровопускань та алхімії, уже зблякло, тепер батькам належить викинути всі концептуально застарілі й непотрібні речі», – каже Аарон Купер, доктор філософії, співавтор книги «Я просто хочу, щоб мої діти були щасливими».

Доки експерти в усьому звинувачували низьку самооцінку – від поганих оцінок до злочинної поведінки, результати проведених досліджень показали, що набагато частіше всьому виною є саме завищена самооцінка. Стаття «Переосмислення самооцінки» Роя Баумейстера, професора соціальної психології з університету штату Флорида, пробудила величезний інтерес до викладеного в ній твердження, що злочинці й наркомани насправді мають більш високу самооцінку, ніж середній показник у населення в цілому. Доктори філософії Мартін Селігман та Ервін Штрауб виявили, що сучасна звичка постійно хвалити дітей робить їх цинічними та невмотивованими. Також і шановний експерт у питаннях розвитку дітей Т. Баррі Бразелтон, доктор медицини, написав недавно в «The New York Times», що слово «самооцінка» утратило свій сенс.

Але батьки хочуть усього лише, щоб їхні діти мали позитивне уявлення про самих себе. І хоча висміювати ексцеси перевищення самооцінки досить легко, пройти по тонкій лінії між формуванням поваги до себе (почуттям власної гідності) й егоцентризмом – у реальності складно. Нижче представлені деякі поради про пошук вірного балансу.

Прибережіть похвалу для реальних досягнень. Діти розпізнають порожні слова, коли настане час іти в університет і розвиватись на новому рівні, їм необхідно буде пробудити в собі внутрішню мотивацію, не чекаючи при цьому постійного зворотного зв'язку. «Одноманітна дієта, що складається з надуманої похвали, перетворює нас на наркоманів похвали», – каже Купер.

Киньте виклик своїм дітям, це сприятиме їх розвитку та прагненню до кращого, але при цьому залиште місце для успіху. Якщо діти не пройдуть загартування за допомогою таких випробувань, вони ніколи не відчують задоволення й гордості. І якщо труднощі видадуться їм непереборними, вони здадуться.

Дозвольте їм іноді зазнавати невдачі. Батькам важко бачити, як їхні діти падають, але стійкість це життєво важлива риса характеру, якої можна навчитись. «Діти страждають, якщо заради розвитку їх самооцінки ми захищаємо їх від життя, від його реального устрою – адже ми не завжди виграємо, не завжди стаємо кращими в усьому», – каже Купер.

Дайте дитині зрозуміти, що доки ви перебуваєте в очікуванні від неї певної поведінки, ви любите і приймаєте її беззастережно.

Істинне почуття власної гідності, істинна самооцінка формуються не в постійному потоці компліментів та оплесків, вони розвиваються у процесі пізнання власних обмежень і рівня відповідальності, коли діти намагаються використати широкі можливості, щоб випробувати самих себе, й відчувають безпеку від того, що знають, що їх люблять, не дивлячись на зроблені помилки. Упевнені діти не чекають, що світ буде обертатись навколо них, оскільки навіть зірки є частиною сузір'їв. Усі ми відчуваємо внутрішній комфорт від усвідомлення спільності та причетності до чогось.

      Что обязательно нужно делать с ребенком, чтобы воспоминания о детстве были яркими и счастливыми?

   

• пускать солнечные зайчики

 • наблюдать, как прорастают семена

 • вместе катиться с высокой ледяной горы

 • принести с мороза и поставить в воду ветку

 • вырезать челюсти из апельсиновых корок

 • смотреть на звезды

 • заштриховывать монетки и листья, спрятанные под бумагой

 • трясти карандаш, чтобы казалось, что он стал гибким

 • дырявить льдинки под струей воды

 • готовить жженый сахар в ложке

 • вырезать гирлянды бумажных человечков

 • показывать театр теней

 • пускать блинчики на воде

 • рисовать мультфильм на полях тетради

 • устроить жилище в коробке от холодильника

 • плести венки

 • делать извержение вулкана из лимонной кислоты и соды

 • показывать фокус с наэлектризованными бумажными фигурками

 • писать под копирку

 • делать брызгалки из бутылок и устраивать сражение

 • слушать пение птиц

 • пускать щепки по течению, рыть каналы и делать запруды

 • строить шалаш

 • трясти ветку дерева, когда ребенок стоит под ней и устраивать листопад (снегопад, дождик)

 • наблюдать восход и закат

 • любоваться лунной дорожкой

 • смотреть на облака и придумывать, на что они похожи

 • делать флюгер и ловушку для ветра

 • светить в темноте фонариком

 • делать осьминогов из одуванчиков и куколок из шиповника

 • ходить на рыбалку

 • оставлять отпечатки тела на снегу

 • кормить птиц

 • делать секретики

 • строить дом из мебели

 • сидеть у костра, жарить хлеб на прутике

 • запускать воздушного змея

 • строить замок из песка, закапываться в песок, рыть глубокий колодец, чтобы достать до воды

 • сидеть в темноте, при свечах

 • делать чертиков из намыленных волос

 • дуть в пустую бутылку

 • повторять одно слово много раз, чтобы оно превратилось в другое

 • удивляться своей гигантской тени и играть с тенями в догонялки

 • прыгнуть в центр лужи

 • делать записи молоком

 • устроить бурю в стакане воды

 • закопать сокровище в тарелке с кашей

 • объясняться знаками

 • делать носики из крылаток клена, ордена из репейника, сережки из черешен

 • дуть на пушинку

 • оставить травинку в муравейнике и потом попробовать муравьиную кислоту

 • есть заячью капусту, сосать смолу, слизывать березовый сок и кленовый сироп, жевать травинки

 • выдавливать формочками печенье

 • нанизывать ягоды на травинку

 • играть в циклопов

 • петь хором

 • починить любимую игрушку

 • пускать мыльные пузыри

 • наряжать елку

 • свистеть через стручок акации

 • мастерить кукольный домик

 • залезть на дерево

 • играть в привидений

 • придумывать маскарадные костюмы и наряжаться

 • говорить о мечтах

 • стучать в самодельный барабан

 • выпустить в небо воздушный шар

 • смотреть на мир через цветные стеклышки

 • рисовать на запотевшем стекле

 • прыгать в кучи осенней листвы

 • начать обед с десерта.

 • надеть на ребенка свою одежду

                          Як подолати тривожність дитини

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.

Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.

За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

Фахівці вважають, що в дошкільному та молодшому шкільному віці тривожнішими є хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При  цьому дівчатка більше хвилюються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків більше турбують покарання.

Наприклад, низька успішність або який-небудь негарний учинок дівчинки викличуть у неї переживання, що педагог або батьки  погано про неї подумають, а подружки не товаришуватимуть із нею. В аналогічній ситуації хлопчик, швидше за все, боятиметься, що його покарають дорослі або поб'ють однолітки.

Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині.

Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо.

Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєъ дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя.

Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина почитиє хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується.

Зазначимо, що після шести тижнів від початку навчального року рівень тривожності зазвичай підвищується в усіх школярів, у них виникає потреба в 7-10-денному відпочинку.

У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається пригніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, прокидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що в дитини справді спостерігається острах розставання і вона потребує допомоги спеціаліста.

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним.  Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших.

У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.

Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили.

Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі  вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.

Для тривожних дітей характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.

Уважні та турботливі батьки і педагоги, звісно, розуміють, що такі діти завдають певних турбот і проблем, але саме ці турботи та розв'язання саме цих проблем сприяють розвиненню особистості дитини.